Бошки Шишки ГИДРОПОН Канабис Ухта Каннабис VHQ

Так вот, сначала я решил, что пора мне закладки поискать, свои шишки марихуаны. Я, такой текилу попер, лащусь по улицам, ищу диллера, который снабдит меня этими волшебными конфетками. Но, блядь, нигде никого! Я уже начал психовать, как балда, не мог найти свое счастье.

И тут, как в глюкало, появляется пацан, вырвиглазный и на галлюцинациях. "Дружище, у тебя есть ширево?" - спрашиваю я его с надеждой в глазах. Он, типа, заморачивается и говорит, что может помочь. Вернее, он был наркоманом - окса у него всегда было в избытке. Я ему говорю, что мне нужны шишки марихуаны, а то я легко свалю. "Какие дозы?" - спрашивает он. Я говорю - "Пачку!" - и протягиваю ему месторождение с двадцаткой. Он берет и уходит в подворотню. Я жду, жду, уже начинаю тупить, думаю, факап случился. Но внезапно появляется он, с пакетом, полным шишек!

Я смотрю на эту прелесть, и мой мозг уже в дырке от предвкушения нирваны. За всех богов, чуваки, это было мое счастье, мое все! Я даже забыл про армию и дискотеку, где все эти недоумки в туфлях и тренях пытались меня замотивировать.

Пришел я на казарму, с ширевом в кармане, и все началось. Я тащился, понимаешь, от каждой минуты, где мне удалось спрятать свой запах и смазать в уголок кайфовую шишку, наблюдая за глупыми солдатиками, которые даже не в курсе, что за оргазм происходит у меня внутри.

Но проблема была в том, что, чуваки, наркоманов в армии не очень приветствуют. И блядь, меня постепенно стали подозревать. Все начали обращать внимание на мои глупые глаза и постоянный отсутствующий вид. Но я был настолько подготовлен, что даже ничего не замечал - шишка делала свое магическое дело. Как только кто-то попытался задеть меня, я просто улыбался и нырял в свои оксовые волны.

Прошло несколько недель, и мне удалось прожить в армии, словно в мире глупых солдатиков, незамеченным, словно черный гений. Хотя, конечно, были просветы, когда мне горячо приходилось лажать, но я всегда был на высоте. Был однажды такой случай, когда меня вызвали к офицерам в кабинет. Я так ужасно в панике, думал, что меня разоблачат. Но, честно говоря, ничего не вышло, они просто долго пиздели, а я смотрел на них, словно на глупых обезьянок.

И даже не знаешь, чуваки, как я себя тогда чувствовал! Я был неуязвим, словно наркоманский супергерой!

В итоге, после нескольких месяцев такой невероятной жизни в армии, мне удалось добиться своего. Я сказал, что у меня проблемы со здоровьем и меня отпустили. Да, да, братишки, они поверили, что у меня проблемы с твоей мамой! И я, словно победитель, ушел из этой дыры, провалив всю их маленькую шоушу.

Но, конечно же, нельзя забывать, что все эти кайфовые истории, события и герои - всего лишь часть моего околонаркоманского мира. Я не призываю никого следовать моему пути, это мой факап, моя стихия. И даже если это кажется круто, я знаю, что это не для каждого. Я просто рассказываю о своем опыте, как могу, на своем языке, чтобы понять меня можно было только в том случае, если сам такой же.

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...